A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Комунальний заклад "Дергачівський ліцей №1"
Дергачівської Районної Ради Харківської Області

Історія школи

У кожної школи своя доля...
Дергачівській першй визначено історією бути першою не тільки за номером. Це нелегка доля, але почесна і відповідальна.
Перша середня школа у Дергачах - Перша.
Перша одержала звання "зразкової" ще у 1936 році.
А історія!.. поема Вольного народу.

Так починалась історія


1904 рік - звернення селян до Харківської повітової земської управи з проханням про побудову школи на місці току або ж нової ярмаркової площі на Пісках


1907 рік – витяг із книги «приговоров» Дергачівського сільського сходу п.4: «отвести в слободе Дергачах на «Песках», рядом с кладбищем под постройку училища полдесятины общественной выгонной земли… Дергачевский сельский староста Чавырь» (Дергачі, збірник архівних документів і матеріалів, Х.»Фоліо»,1998, ст.109)


1907 - 1914 роки – будівництво школи


1914-1917 роки - Перша світова війна, госпіталь


Грудень 1917 рік –відкриття початкової школи


1922-1923 н.р. – школа реформована у семирічну школу колгоспної молоді


1928 рік – перший випуск зразкової семирічної школи колгоспної молоді ім. М.О. Скрипника м. Деркачі


1933 рік – реформована у Дергачівська повну середню школу №1


1936 рік - перший випуск середньої школи.


Із спогадів:


«Цеглу випалювали на місці, бо піску було досить(по коліна ходили в ньому), а в розчин вапна додавали для міцності цегли яйця. Місцеві не лишалися байдужими і допомагали в будівництві: складали цеглу, підвозили її, колотили розчин і навіть збирали яйця по хатах» 

І. Журавель, житель Пісок


«Сьомий клас закінчило 30 чоловік. Уже тоді в школі, крім навчання, працювали гуртки: спортивний (футбол), хоровий. Учителі в основному були приїжджі і відзначалися своєю інтелігентністю і вимогливістю» 

П.П.Руденко, випускник 1928 року


«Семирічна зразкова школа колгоспної молоді імені М.Скрипника була одна в Дергачах. Навчання було п’ятиденне, вихідний після кожних п’яти днів навчання, отже, і в неділю»

Д.Р.Полянська (Бондаревська), учениця школи 1926- 1933 р.


«Школа була для нас , мов велика родина, в якій панувала злагода, взаємоповага, взаєморозуміння між старшими – вчителями та молодшими – учнями. Склад вчителів, звичайно, змінювався, але, в основному , був постійним. Місцевих учителів не було. На художніх олімпіадах посідали призові місця. Часто на шкільних вечорах, батьківських зборах гуртківці давали концерти»

Д.В.Лебідь, випускниця 1937-1938 н.р.


З тобою, роде мій орлиний, іду дорогами війни.


Школа в роки Великої Вітчизняної війни

Не обминула Велика Вітчизняна і нашу школу. Пішли захищати Батьківщину вчителі та учні, для яких війна розпочалася відразу після випускного балу.


Они ушли из школы на войну,

Как мало возвратилось их обратно!

Собой прикрыли мальчики страну,

Не думая о званьях и наградах.


Ім’я автора, який написав цей вірш ми, на жаль, не знаємо, але нам достовірно відомо, що він був випускником 41 року.


Пішли і не повернулися вчителі школи:Усатий Борис Якович, Безчасний Михайло Дмитрович, Мітревич Кость Олексійович. А скільки їх, випускників, залишилося лежати в могилах під Києвом і Сталінградом, Курськом і Москвою, На берегах Дніпра, Вісли і Одера.


У роки фашистської окупації школа не працювала. Її приміщення було загарбано німецькими окупантами,перетворено в конюшню і військовий госпіталь, а із1943 року у школі був госпіталь Радянської Армії.


У вересні 1943 року місцеві вчителі Поліна Микитівна Кантемир і Ольга Іванівна Іванова зібрали піщанську малечу і розпочали заняття у школі, займаючи тільки одну маленьку кімнатку У цей час у школі побував П.Г. Тичина, який обіймав тоді посаду наркома освіти Української РСР і в подарунок зали шив буквар і десяток зошитів


Із спогадів:

„Бал закінчився о 5-й годині ранку 22 червня. Ми поверталися із Салафонової гори додому після зустрічі світанку і, дізнавшись про початок війни, відразу пішли до військомату.”

В.П. Нежальський випускник школи 1941 року, ветеран Великої Вітчизняної війни.


„Прощалися поспіхом, нашвидку й рушали, кваплячись, неначе навздогін за долею. І тільки на останніх пагорбах, за якими надовго чи й навіки зникали рідні хати, школа, озиралися. Тамуючи хвильову тугу неповторним помахом руки, прискорювали крок ”

П. С.Михайловський, випускник школи 1937 року, ветеран Великої Вітчизняної війни.


«Зайшов до класу високий чоловік у військовому, а під рукою тримав невеличкий пакуночок. Чоловік представився, то був Павло Григорович, запитав, як давно розпочали заняття, скільки діток і залишив у подарунок отой пакуночок:буквар і десяток зошитів. Це був не звичай ний скарб для тих часів»

П.М. Кантемир, учитель


Рідне і близьке всім слово - школа...


Творцями історії є люди

Але тільки люди, рідкісні, героїчні, талановиті, люди, які йдуть на труднощі, щоб необхідність змушена була відступити, пишуть найяскравіші її сторінки. Ми пропонуємо вашій увазі розповіді про Стешенка О.О.та Бакуменка Д.О. - одних із перших випускників школи.

Шануймо рідне!.....

Серцем заклинаю

І від живих, і тих,

Кого немає...

Д.Бакуменко

Усе, чим душа багата, 
Він дітям віддав, як рідним. 
Д Бакуменко.


Минають дні за днями, роки за роками, і всі ми чекаємо на відкриття, щирість, здійснення мрій. Дійсно, кожен день - це відкриття. Для учня це відкриття світу, великого і прекрасного, для вчителя - це відкриттядуш, це зустріч із складним світом характерів. Були і є в нашій школі вчителі, які намагалися і намагаються зберегти і розвинути дитячу індивідуальність...

Пишаємося, що ми - випускники Дергачівської першої!

 


Випускники перших повоєнних років були небайдужими, ініціативними , енергійними. Для них школа стала другою домівкою.

Особливо близькою і рідною Дергачівська перша стала для її перших випускників, випуску 1936 року (у цей час школу було реформовано в середню)

Вчителі своєю працею, гарним ставленням до учнів виховали любов до школи,     до професії вчителя.


Із спогадів


„З почуттям величезної вдячності згадуємо про наших учителів Єфросинію Євстратіївну Токар (викладача російської мови і літератури) Володимира Захаровича (викладача математики), Сару Семенівну (викладача фізики і астрономії). А особливо запам’яталися слова вчителя хімії Олійник М.К.: „Я не ставлю перед собою завдання, щоб ви стали професорами хімії, я хочу, щоб ви були людьми з великої літери”

Безрук А.Ф випускник 1956 року.


„Шкільні знання з англійської мови навіть визначили мою подальшу долю. Наша вчителька була дуже вимогливою і до вимови, і до усного мовлення, я вже не говорю про те, що протягом чотирьох років навчання в університеті мене звільняли від вивчення англійської мови, бо моя шкільна підготовка дорівнювала вузівській.”

Свашеко А.О. випускниця 1954 року


„Учні тих років виділялися енергійністю, самостійністю. Питання про проведення вечорів та випуск газети вирішували самі. Вели активну боротьбу з двійками (в основному з англійської мови), цікаво проходили тематичні вечори, зустрічі з випускниками, у підготовці і проведенні яких допомагав Петро Болибік, що вмів грати на баяні. З ним розучували пісні і часто танцювали під баян або радіолу. На Новий рік готували іграшки. Головне те, що всю роботу виконували самі, за велінням своєї душі.

Геращенко (Руденко) В. П., випускниця 1952 року


„Перші повоєнні роки були такими ж важкими, як і перші роки існування школи. Школа не опалювалась. Влітку і на початку вересня учні заготовляли дрова, щоб взимку було чим обігріватися. Був складний час, учням давали карточки на пайок (можна було отримати борошно, жир), часто вчителі приносили хліб, розрізали, але діти соромились брати ”

Островерх (Єрьоменко) К.П.,випускниця 1947 року


Дуже цікавим було дозвілля, які чудові вечори: „Перший бал Наташі Ростовой”, „Горе от ума”, вечори за мотивами байок тощо, - А який був хор! (керівник Олексієнко М.М.). Запам’яталися цікаві, змістовні передачі шкільного радіо, яких ми завжди чекали з нетерпінням; пришкільна ділянка, на якій учні разом із Собко Д.В. вирощували різні зернові, городні культури та квіти. Великою подією для юннатів стала поїздка на Виставку досягнень народного господарства у Москву з вирощеними кролями, з якої повернулися з орденом „Знак Пошани.

Мазепа (Шуляк) Людмила Іванівна, випускниця 1957 року.


„Навчання було платним, а мене звільнено від плати, бо тато мій загинув на фронті в 1944 році. У школі нам давали безкоштовні сніданки - 50 грамів чорного хліба і чайну ложку цукру. Навчальних посібників, підручників не мали. Зошити заміняли книги, газети, журнали (якщо вони були). Писали між рядками. У кожній класній кімнаті стояла плита, а учні мали приносити дрова для опалення, сиділи одягнені, а в мене було пальто з шинелі невідомого походження, та ще і спалений перед. Ось те, що дісталося після війни...“

Нестеренко (Олешко) Л.А.,випускниця 1949 року


„А голодний 1947 рік! Та молодість, наполегливість, бажання одержувати знання переборювали труднощі. А вчителі - щирі, доброзичливі, душевні у ставленні до нас, дітей післявоєнної пори. З теплотою згадуються наставники Дьорова Анастасія Василівна, Міхневич Степан Герасимович, Собко Дора Василівна, Праско Єлизавета Андріївна, Приходченко Анатолій Гнатович, Перевала Лука Дмитрович. Незважаючи на труднощі, молодість брала своє. Були і танці на великих перервах під піаніно, і заняття у гуртках, і вечори. А який великий зразковий учнівський хор, що неодноразово брав участь в обласних олімпіадах, драматичний і танцю „

Івасютяк (Луханіної)М.Д., випускниця 1948 року


Із великим хвилюванням згадуємо всі, як ішли до школи за знаннями за сім, за вісім, деякі за дев’ять кілометрів у метелицю і в зливу, в спеку і мороз ”, - написали випускники 1954 року вальний гуртки!


„Школа - це прекрасна пора творчості і дерзань, поетичних спроб і вимислів. Вона виховала патріотизм, щирість, доброту, розкрила красу художнього слова, полонила щедрим даром учительської справи. Саме гарна шкільна аура Дергачівської першої сприяла формуванню людини ”

Черновол-Ткаченко Р.І.,випускиця 1968 року


„У нас були прекрасні вчителі - люди з глибокими знаннями свого предмета і творчим ставленням до своєї праці. Школа закладала міцні, надійні основи знань, які й досі допомагають нам у житті, а ще виховувала повагу до знань. Був чудовий колектив учителів і учнів, де панувало взаєморозуміння. Тут нам прищеплювали порядність, чесність, доброту, сумління. ”

Жовтобрюх В. Ф. випускниця 1968 року


„Школа відкрила в мені любов до знань, спорту, Я дуже вдячна своїм улюбленим вчителям: Вірі Олександрівні вчителю англійської мови, Аллі Петрівні вчителю фізичного виховання, Леоніду Семеновичу, вчителю фізики, Миколі Михайловичу, вчителю музики, Олександрі Нестерівні завучу школи та вчителю української мови та літератури. Наша перша була завжди першою. ”

В. Гилун, випускниця 1964 року.


„Хто ще міг краще розповісти нам про Льва Толстого, про Пушкіна, про Гоголя, як не Лариса Михайлівна. Спогади про це залишились на все життя. Українську літературу та мову читала Євдокія Петрівна - фанат української літератури. Всією душею вона прагнула донести до нас скарби слова. Олексій Онисимович директор школи, унікальна людина, вчитель з великої літери. А найскладніший предмет - математику викладала Галина Севастянівна. У неї на уроці було чути, як „пролітає муха ”. Дисципліна залізна. Характер цієї вчительки відповідав предмету. Так склалося в нашій країні, що у 1966 році школа із одинадцятирічної стала десятирічною: випускали один одинадцятий і три десятих класи, всього 120 чоловік, тому на зустрічах, протягом сорока років, разом збираються як колишні одинадцятикласники, так і десятикласники. ”

Бережна(Нежальська) З., випускниця 1966 року.


„До цих пір пам’ятаємо, як ми готувалися до вступу у піонери. Це було дійсно величезне свято. Цікавим, змістовним було життя і комсомольської організації ”.

Доброскок (Покусай) Л.І.,випускниця 1974 року.


„Дуже запам’ятався вогник, присвячений врученню паспортів. Було надзвичайно урочисто. Всі сиділи за столиками, на яких стояли вази із квітами, солодощами. Кожному учню з напутніми словами урочисто вручався паспорт. А далі концерт, танці ”.

Гресь (Зубрич) Т., випускниця 1976 року.


„Життя в нашій школі вирувало і не тільки на уроках. Багато працювали: у радгоспі, на при шкільній дослідній ділянці, у шкільному парку, збирали металобрухт і макулатуру, -— і навіть влітку 5, 15, 25 числа кожного місяця юннати школи доглядали за квітниками. А у вересні проходило свято урожаю, на якому юні натуралісти звітували про результати своїх експериментів, про вирощений врожай, а найактивніших нагороджували цінними подарунками. Величезне значення в житті школярів відігравала піонерська і комсомольська організації справжні осередки учнівського само врядування. Зустрічі, вечори, спортивні змагання, конкурси - цей перелік цікавих, по-справжньому захоплюючих справ можна продовжувати. Та вінцем всього, звичайно, були свято «Останнього дзвоника» та прощальний випускний бал.

Єфіменко (Коротенко) Л.В., випускниця 1967 року


„У нашій школі завжди працювали одержимі директори. Не було у школі справжнього спортивного залу. І хоча директор О. О. Стешенко за фахом географ, спорт посідав у його житті, як ми уже зазначали, одне із важливих місць. Ось і розпочав Олексій Онисимович будівництво спортзалу. Як і в будівництві школи, брали участь майже всі піщани. З таким же ентузіазмом вчителі, учні, батьки будували спортзал, який було урочисто відкрито у 1971 році. ”.

Слюсаренко (Шептуха) В.І випускниця 1975 року


Одержимість директорів, немов магніт, притягувала до себе таких же одержимих учителів. Не можна не згадати про фаната своєї справи Олексія Івановича Шевченка, військового керівника: ігри „Зірниця”, „Орлятко”, зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, величезна пошукова робота червоних слідопитів, у результаті якої було знайдено родичів багатьох загиблих на Дергачівщині. А військового авіаційно-технічного училища № 2 – хто традиційні вечори з курсантами їх не пам’ятає, – знову ж таки проводилися за ініціативи О. І. Шевченка та старшої піонервожатої Тетяни Кульшан. І, звичайно, перший тир у м. Дергачі – це теж заслуга Олексія Івановича.


Леонід Семенович Герман... Археологічні розкопки мамонтових бивнів, туристичні походи й астрономічні дослідження. Учні Леоніда Семеновича пам’ятають, мабуть, до цього часу, спостереження сонячного за-темнення, розв’язання нестандартних задач, прове-дення цікавих дослідів на уроках фізики. Скільки душі, сил, енергії, завзяття вклав в улюб-лену справу – музику Микола Михайлович Олексієнко.

ФАНАТИ СВОЄЇ СПРАВИ!

„Працю вчи-теля можна оцінити тоді, коли згадуються уроки, на яких нам по малесенькому шматочку А.О. Жовтобрюх давала покуштувати недосяж-ний тоді продукт – ананас, коли Л.А. Нестеренко та Л.М. Яковлевич брали нас у подорожі майже по всьому Радянському Союзу, коли О.Ф. Полтавцева, Г.І. Грунська, В.П. Геращенко, М.К. Олійник вчили нас розв’язувати задачі по математиці і по хімії, коли А.В. Нежальська, Л.Ф. Островерх, К.Ф. Макогон, О.К. Тимченко, В.К. Дудар, Г.В. Хмара читали по складах і виводи-ли з нами наші перші літери.


З великою любов’ю на зустрічах із однокласниками ми пригадуємо всіх тих, хто залишив у наших душах частину своєї доброти та мудрості життя, – Л.І. Мазепу, А.П. Сірякову, О.І., Руденка, М.М. Жовтоножка, О.В. Крамаренка, М.Д. Івасютяк, В.О., Курапову, М.П. Кантемира.


Своїми здобутками у житті ми зобов’язані своїм учителям!

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора