Протидія булінгу

Що таке булінг і як з ним боротись

 Булінг — це агресивна поведінка дітей одне до одного, яка має на меті, принизити, залякати і часто супроводжується фізичним насиллям. Це явище зустрічається у дитячому й молодіжному колективах, панує у тюремному середовищі і в дорослих соціальних групах, зокрема у трудових колективах.

     Незважаючи на різноманітність форм цькування, всі вони мають загальні характерні риси: упередженість і агресивність дій, спрямованих проти жертви; дисбаланс статусів кривдника і жертви, який може проявлятися у різному соціальному становищі, фізичних або фінансових можливостях, культурній, релігійній або національній належності; розуміння ймовірності повторення таких ситуацій; гостра емоційна реакція жертви на прояви булінгу.у залежності від специфіки групи, відбувається у по-різному.

      Значну роль у виникненні булінгу відіграє сім’я: батьків як агресорів, так і жертв відрізняються порушеними стилями вирішення конфліктів, проблемами у спілкуванні. Діти-агресори досить часто спостерігають ситуації насильства в сім’ї, а також зазнають тілесних покарань. Виникає так зване «коло насильства»: дитина бачить насильство в сім’ї, відтворює його в навчальному закладі, а потім у власній родині, і цикл повторюється у наступному поколінні.

     У групі однолітків має місце ситуація соціального навчання: перший епізод насильницьких дій, що не отримав негативної оцінки з боку дорослих, стає «пусковим гачком» для поширення подібних ситуацій у групі.

         У навчальному закладі в булінгу найчастіше бере участь ціла група учнів. Якщо лідер групи — агресор, то інші діти, що прагнуть зайняти авторитетну позицію в класі, наслідують його поведінку і беруть участь у цькуванні однокласників. Це дає групі внутрішній імпульс, з одного боку, створює ефект причетності, згуртування. Інший результат спільного цькування — послаблення почуття відповідальності за свої дії. «Там був не тільки я», — кажуть, щоб виправдати себе і дорослі, і діти. Коли усвідомлена особистісна відповідальність слабшає, гальмують і стримуючі механізми. Така життєва позиція знаходить своє відображення і в позакласному житті.

Насильство, особливо тривале, завжди спричиняє глибоку та стійку психічну травму. Відбуваються незворотні особистісні зміни в кожного із учасників процесу. Це часто не враховується дорослими. Насправді від цькування страждають всі . Те, що страждають жертви — це зрозуміло, але не менше шкодять такі дії агресорам та свідкам. Страх, безвихідь та руйнування авторитетів — ось постійні супутники процесу шкільного булінгу.

        Спробуймо провести експеримент. Уявіть, що ви щодня приходите на роботу, а ніхто з вами спілкується, коли йдете по коридору — колеги відсторонюються, перешіптуються, дивлячись вам вслід. Коли заходите в кабінет — всі присутні замовкають, презирливо зиркають на вас, перекидаються образливими словами. Ви приходите на нараду, чи збори колективу, займаєте своє місце,а по дві людини з кожного боку демонстративно пересідають подалі. Результати вашої проробленої роботи знищуються, особисті речі щезають, псуються. Важливі документи зникають, а через деякий час ви знаходите їх, наприклад, в смітнику. Вас щодня принижують словесно, а часто й фізично. Уявили?

     Тепер дайте собі відверту відповідь: скільки ви зможете витримати? Як ви будете почуватися в таких умовах? Через який час влаштуєте істерику, підете на лікарняний та, зрештою, напишете заяву про звільнення? Різниця лише в тому, що дорослий, може в будь — який момент вийти із ситуації знущання над собою, а дитина — ні. Діти — жертви шкільного цькування, не можуть написати заяву про звільнення, більше того — їхні проблеми всерйоз навіть не сприймаються. Щоранку вони повинні повертатися в те саме пекло. І так триває роками.

       Людина — соціальна істота. В цьому наша сила і водночас — слабкість. Еволюція йшла таким чином, що для того, щоб виживати та розвиватися, людині потрібно було бути приналежним до групи собі подібних , знаходися у соціумі. Вигнання ж з цього кола означало неминучу загибель. І досі немає психологічно жахливішої наруги ніж тривала примусова соціальна ізоляція Викорінити булінг повністю неможливо, його корені — в нерівності та прагненні завоювати місце «під сонцем». Але мінімізувати його прояви та шкідливий вплив на психіку — мета цілком здійсненна.

      Перший , та найважливіший крок до цього — говорити про булінг, як про негативне явище та щироко висвітлювати його прояви. Дослідження, проведені в українських школах, показали, що близько 80% дітей до 15-річного віку є учасниками булінгу в тій чи іншій ролі, але лише четверта частина із опитаних усвідомлює, що таким чином вони завдають шкоди своїм одноліткам. Найгіршим є те, що лише 4% дітей розповідають дорослим про знущання.

     Для досягнення позитивних результатів потрібна спільна послідовна робота батьків, навчальних закладів та суспільства. Якщо дитина опинилася в ситуації булінгу — вкрай важливо, щоб через неї вона проходила не одна. Підтримка сім'ї, а також друзів та найближчого оточення, допомагають вирішити проблему, або звести її до мінімуму.

     Цькування — це завжди наслідок. Роль жертви , агресора, чи свідка — це також наслідок. Причина — це байдужість. Байдужість нас із вами — дорослих до маленьких негараздів, які, насправді, є катастрофами для наших дітей.

                           (за матеріалами сайту https://starkon.city/articles/21867/scho-take-buling-i-yak-z-nim-borotis