Поради педагогам

       Про мінну безпеку відмінний матеріал для старшокласників з інтернету за наступним посиланням https://www.youtube.com/watch?v=XAs_uq3T8Ps

 Якою б не була жорстокою війна та всім необхідно пам'ятати, що під час важкого психічного стану вкрай важливо не забувати, що в першу чергу ЛЮДИНА потребує  найпростішої цінності - підтримки, якої ми можемо надати в любу хвилину та практичної допомоги.

     Нижне більш детальний матеріал про підтримку в умовах війни за посиланням з мережі інтернету - https://dovidka.info/psyhologichna-pidtrymka-v-umovah-vijny/..

Цікавий мультфільм для дітей та батьків щодо ситуації на сьогодні за наступним  посиланням - 

https://www.youtube.com/watch?v=hdzBkHFMVTM

Якщо комусь цікаво про стрес, в якому майже всі, хто знаходиться на території, де ідуть військові дії:

Основні ознаки стресу

Існує кілька ознак стресу, які характерні для більшості з нас:

• Почуття роздратованості, пригніченості без особливих

причин.

• Нездатність зосередитися на виконанні завдань.

• Проблеми з пам’яттю, зниження швидкості розумового

процесу, часті помилки.

• Часті головні болі, різі в шлунку, які не мають органічних

причин.

• Депресія, фізична слабкість, небажання що-небудь робити,

постійна втома.

• Зниження апетиту або постійне відчуття голоду.

• Втрата почуття гумору.

• Зловживання шкідливими звичками.

• Підвищена збудливість і образливість.

• Постійно виникають бажання поплакати, сльозливість, що

переходить в ридання, тугу, песимізм, жалість до себе.

• Відсутність інтересу до оточуючих, до рідних і близьких.

• Неможливість розслабитися відкинути вбік свої справи і

проблеми.

• Іноді з’являються нервові тики, нав’язливі звички: людина

покусує губи, гризе нігті. З’являється метушливість,

недовіра до

всіх і кожного.

Рекомендації з протидії впливу стресу:

 намагайтеся зосередитися щоб контролювати свої дії;

 робіть все якомога більш точно;

 намагайтеся контролювати не лише себе, а й навколишню

ситуацію в цілому;

 намагайтеся побачити себе з боку;

 спробуйте уявити з боку всю ситуацію;

 не піддавайтеся емоціям, накажіть собі думати про своє

завдання, для цього запитайте себе: «Хто я? Де я знаходжусь?

що я повинен робити?)»;

 щоб опанувати себе, спробуйте вголос (якщо це можливо)

відтворити ситуацію у якій ви опинилися, але не давайте їй

емоційних оцінок;

 намагайтеся сприймати усе, що відбувається в цілому.

У ситуації надмірного стресу:

 якщо ви втратили чутливість до зовнішніх впливів або не

можете справитися з емоціями страхом або панікою – зробіть собі

боляче (ущипніть) і сконцентруйтеся на цьому відчутті болю;

 якщо ви розгубилися – спробуйте відчути положення свого

тіла в просторі, зосередьтеся на відчуттях, які надходять від позиції

тіла, температури повітря, навколишніх предметів;

 якщо вам важко зосередитися – назвіть себе по імені,

спробуйте вирішити кілька простих математичних задач.

5

ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДИТИНИ.

ОЗНАКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ.

Насильство (жорстоке поводження) завдає дитині тяжких травм, які мають згубні наслідки її подальшого фізичного та психологічного здоров’я.

Загальними ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути:

• Недостатня вага дитини.
• Анемія, слабкий імунітет.
• Нервові тики, ссання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав’язливі руки.
• Одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитину.
• Зростаюча кількість ушкоджень.
• Невідповідність отриманих ушкоджень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники. 

Загальними наслідками насильства для дітей різного віку є:

• Для дітей віком до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до оточуючого середовища, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки (або посмішка з’являється дуже рідко).
• Для дітей віком від 6 місяців до 1,5 років – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість за відсутності причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум.
• Для дітей 1,5–3 років – страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, страта апетиту, агресія, страх перед чужими дітьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивної до над пасивності).
• Для дошкільників (3–6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. У випадку сексуального насильства – наявність ігор сексуального характеру та нав’язливої мастурбації.
• Для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначення сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу. В поведінці визначаються відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана говіркість, сексуальні дії з іншими дітьми.
• Для дітей 9–13 років – те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми, суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання (вживання в їжу недоїдків, листя, крейди, комах тощо).
• Для підлітків 13–18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, не сформованість соціальних ролей і своєї долі в родині, почуття власної непотрібності. В поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, запобігання тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

ШЛЯХИ ВИЯВЛЕННЯ НАСИЛЬСТВА 

Основними шляхами виявлення насильства щодо дитини є:

1. Огляд дитини та безпосереднє спостереження за поведінкою дитини.
2. Бесіда з дитиною.
3. Опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів, сусідів.
4. Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації. 

1. Під час огляду дитини варто:

• Уникати передчасних суджень та висновків на основі першого враження. Основну увагу приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про насильство.
• Уважно спостерігати за поведінкою дитини.  Варто враховувати, що дитина задля виправдовування батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страждання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою; під час бесіди/опитування може закривати очі або уникати контакту очей з фахівцем; може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет.
• Уважно спостерігати за поведінкою осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину). Якщо дорослий член сім’ї або піклувальник є винуватцем насильства, то найчастіше він не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності під час бесіди з дитиною, може тримати її за руку і не відходити ні на крок, відповідати на запитання, поставлені дитині. Зазвичай дитина навіть не робить спроби відповідати сама. 

2. Під час побудови бесіди з дитиною варто пам’ятати:

• Успіх бесіди багато в чому залежить від вірного розуміння рівня розвитку дитини. Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівні дитини та її життєвому досвіду.
• Діти демонструють свої переживання і побоювання через власну поведінку – надчутливу, замкнуту, агресивну тощо. Надайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте терплячими, адже він/вона знаходиться в спресованому стані.
• Допоможіть дітям висловити їх почуття, говоріть про власні переживання, зрозумійте почуття дитини. Пам’ятайте, є постраждалі, які або не виявляють емоцій щодо події, або поводяться зухвало і агресивно, викликаючи відразу до себе (особливо це може стосуватися дітей, які зазнали сексуального насильства).
• Через низьку причин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих взагалі, сором, дитина може приховувати певні факти насильства або пом’якшувати їх. Також це може трапитися і через те, що дитина може насправді любити своїх кривдників, не зважаючи на жорстоке поводження з їх боку.
• Загальний принцип – отримання повного обсягу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Пам’ятайте, що слід терпляче вислухати розповідь дитини у її інтерпретації подій. 

Основні правила побудови бесіди з дитиною:

Правило 1. Слід пояснити дитині, що немає нічого страшного в тому, що вона не знає відповіді на те чи інше питання; вона не має відчувати за це провину.

Правило 2. Дитині слід сказати, що вона може перепитати питання, яке не зрозуміла, або попросити пояснити, що мав на увазі фахівець.

Правило 3. Поясніть дитині, що ви можете повторювати запитання для того, щоб краще зрозуміти її думку (а не через те, що ви їй не довіряєте тощо).

Правило 4. Скажіть дитині, що вона може виправити вам, якщо ви щось не так сказали або невірно зрозуміли її слова.

Правило 5.  Спілкуйтеся з дитиною так, нібито ви вперше чуєте про ситуацію, яка трапилася: більше слухайте, не закінчуйте відповіді за неї, співчувайте.

Правило 6. Дозвольте дитині описувати те, що сталося її власною мовою, адже дитина може не вміти висловлюватися по-іншому. 

Отже, коли дитина розповідає вам про насильство або ви запитуєте її про такі факти, пам’ятайте:

• Поставтеся до дитини серйозно. Покажіть, що ви їй повністю вірите, і що у разі, коли насильство мало місце, вона не винна в тому, що сталося.
• Ставте питання у м’якій формі (наприклад, «Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? розкажи, будь ,ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить/боліло?»).
• Залишайтеся спокійними (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона може застосовувати нецензурні вирази та жаргонізми, які чує від дорослих); ні в якому разі не переривайте розповідь дитини, щоб її виправити або зробити зауваження; заспокойте та підтримайте дитину словами: «Добре, що ти мені це сказала(-в). Ти правильно зробила(-в)», «Ти в цьому не винна (не винний)»; «Така ситуація трапляється і з іншими дітьми»; «Можливо, ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які не потрібно зберігати – якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо і тобі, але для цього маємо знати, що сталося»; «Не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі, адже дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе».
• Терпляче відповідайте на запитання дитини, намагайтеся розвіяти її тривоги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу.
• Стежте за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можете дотриматися (наприклад, «Твоя мама не засмутиться» або «Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде», «Тебе більше ніколи не скривдять»). 

3. Опитування батьків, опікунів/піклувальників, вихователів, родичів, сусідів має проводитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмова про ситуацію насильства теж зазвичай є досить важкою. Вони часто не хочуть «виносити сміття з хати». Бояться подальшої відповідальності, розголосу, засудження, тому намагаються зменшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не надають з власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як наприклад: «Світланка виглядає дуже засмученою, ви не знаєте чому?». 

Під час безпосереднього спілкування з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства, фахівець повинен:

• Спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди
• Розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість
• Звертатися до такої особи виключно на «ви»
• Дотримуватися позиції: «Я не ставлюся до вас ні погано, ні добре. Я просто виконую свої обов’язки».
• Розмову проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигналом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність. 

4. Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації. Цінним джерело інформації, що може допомогли отримати інформацію про дитину та ймовірність скоєння щодо неї насильства, є документація з медичних та правоохоронних установ, освітніх закладів.

Наприклад, документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званих «схильностей» до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин повинні навести фахівця на думку про можливість жорстокого поводження з дитиною. 

ЯКЩО НАСИЛЬСТВО ВИЯВЛЕНО 

Якщо соціальним працівником/фахівцем із соціальної роботи виявлено факт насильства щодо дитини, він має діяти відповідно до чинного законодавства та згідно з «Порядком розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення», що затверджений наказом Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11. 

I. Протягом однієї доби після виявлення факту насильства (або отримання повідомлення про такий факт) повідомити службу у справах дітей в письмовій формі з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано інформацію. Якщо справа потребує термінового втручання, повідомити у телефонному режимі. 

II. Обов’язково спільно зі службою у справах дітей погодити наступні першочергові дії:

• Вивчити питання щодо необхідності термінового вилучення дитини з родини, в якій вона зазнала/зазнає насильства або в якій існує загроза її життю та здоров’ю.
• Звернутись до медичного закладу про надання невідкладної медичної допомоги (викликати швидку допомогу)
• Забезпечити надання психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала внаслідок насильства чи жорстокого поводження. 

III. У разі, якщо у виявлених фактах або повідомленні про них вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення, така інформація обов’язково передається до органу внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів.

Важливо!!!

Незалежно від ситуації, в яків мало місце насильство щодо дитини, така дитина може мати проблеми зі здоров’ям і потребувати як медичної, так і психологічної (а в деяких випадках – і психіатричної) допомоги. Соціальна робота з такою дитиною можлива лише тоді, коли вжиті всі заходи для відновлення її фізичного здоров’я та коли вона психологічно готова до отримання допомоги.

Враховуючи особливі потреби дітей, вкрай важливо, щоб як медичну, так і психологічну допомогу дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, було надано відразу після виявлення такої ситуації.

Також при визначенні потреб дитини, яка постраждала від насильства або від жорстокого поводження, необхідно звертати увагу на інших дітей, які проживають у сім’ї, а також на батьків (осіб, які їх замінюють), які можуть виявитися особами, причетними до вчинення насильства щодо дитини.

Матеріали сайту за посиланням: https://darn.kyivcity.gov.ua/news/13829.html

СГнів – це природний емоційний стан людини, але якщо не намагатися його стримувати, він легко може зіпсувати найкращі стосунки між людьми. Не дивно, що стримування – справжнє мистецтво.

Пропонуємо вам добірку порад, які допоможуть побороти спалаху гніву.

Спробуйте замовкнути

Гнів наздоганяє людину раптово. Щойно все було спокійно, обговорювали нагальні питання, і раптово співрозмовники починають кричати, ображаючи один одного. Як тільки відчуваєте перші ознаки гніву, відразу ж замовкніть. Пам’ятайте, що роздратування лише погіршує ситуацію. Прикро сказані фрази не сприяють правильного рішення проблеми. Замовкніть та подумайте, що краще за все сказати співрозмовнику. Які в цій ситуації краще підійдуть слова і вирази.

Розслабтеся

Фізіологічне “завдання” гніву – надати тілу додаткову енергію в критичній ситуації. Гормони надають силу м’язам, збільшуючи шанси на перемогу в боротьбі за виживання. Однак гнів живить сам себе, напруга м’язів підсилює приплив гормонів. Для того щоб приборкати емоції, необхідно розірвати це замкнене коло. Постарайтеся розслабитися та зняти напругу. А в цьому дуже допоможуть будь-які фізичні вправи або навантаження. Гантелі, присідання, йога – все одно.

Глибоко дихайте

Чим глибше ви будете дихати, тим швидше і краще розслабитеся. Дихайте інтенсивно, і ви на час забудете про неприємну розмову та відновите контроль над собою. Глибоко вдихніть через ніс, потім затримай подих і видихніть через рот. І так – доти, поки вам не стане спокійніше і краще.

Рахуйте

ПОСЦей метод часто використовується, щоб швидше заснути. Він також дуже ефективний при злобі та гніві. Рахунок відволікає мозок і змушує його краще працювати. Можеш рахувати до 10 або до 100 про себе, пошепки або вголос. Головне – впоратися з емоціями.

Прогуляйтеся

Прогулянка на свіжому повітрі допоможе вам впоратися з негативними емоціями. Зміна обстановки, ковток свіжого повітря в парку – це те, що вам необхідно в цій ситуації. Природа відверне вас від негативу і допоможе тверезо подивитися на проблему.

За матеріалами сайту -  http://ogogo.if.ua/tsikavo/5-sposobiv-yaki-dopomozhut-podolaty-gniv/

Основні поради як навчитись керувати своїми емоціями у повсякденному житті.

ПІЗНАННЯ СЕБЕ

Якщо ви думаєте, що знаєте себе дуже добре, то ви помиляєтеся. Протягом усього життя людина тільки й робить, що впізнає себе все краще і краще. Заглянути в себе страшно, а ще страшніше - тільки познайомитися із собою в уже досить «пристойному» віці. Якщо ви не займетеся самопізнанням, то ваші емоції візьмуть над вами верх.

Щоб пізнати себе, потрібно частіше прислухатися до себе. Що знаходиться всередині нас? Чого ми дійсно хочемо? Розуміючи це, потрібно відразу ж «включити мозок» і зіставити почуття і раціональне мислення. Ми повинні зрозуміти різницю між «я відчуваю» і «я думаю». У кожній конкретній ситуації потрібно чітко розуміти, яка конкретна емоція охоплює вас. Аналізуйте себе, контролюйте те, що відчуваєте. Незабаром ви зрозумієте, як навчитись керувати своїми емоціями грамотно, щоб це призвело до позитивного результату.

Самопізнання допоможе навчитися розуміти та інтерпретувати свої емоції в кожній конкретній ситуації.

САМОКОНТРОЛЬ

Поки ви пізнаєте себе і намагаєтеся правильно розуміти те, що відчуваєте, то одночасно повинні вчитися ще й контролювати це. Правильно регулювати і координувати власні почуття, думки й емоції - це наступний крок до розуміння, як саме навчитися керувати емоціями. Якщо самопізнання дозволяє розуміти та інтерпретувати емоції, то самоконтроль допоможе правильно їх використовувати, координує їх роботу для досягнення позитивного результату. Отже, потрібно діяти раціонально, обдумано і відповідально.

Щоб розвинути самоконтроль, ви повинні не тільки розуміти, що думаєте і відчуваєте одночасно, але й уміти це зіставляти і правильно використовувати. Всі ми люди і можемо відчувати величезну гаму емоцій щодня. У нас можуть траплятися емоційні сплески і це цілком нормально. Однак важливо, щоб ці сплески не траплялися дуже часто, особливо в провокаційних повторюваних ситуаціях, необхідно вміти їх придушувати. Основне тут завдання: вчасно зрозуміти появу негативної емоції, визнати її, інтерпретувати причину, а потім відразу ж подумати, наскільки вона доречна в даній ситуації. Це і є самоконтроль в якості наступного кроку у мистецтві розуміння, як навчитися керувати своїми емоціями.

МОТИВАЦІЯ

Далі ви повинні виробити самомотивацію, яка допоможе спрямувати всю силу емоцій у позитивне русло. Якщо самоконтроль допомагає уникати недоречного використання негативних емоцій, то самомотивація вчить використовувати позитивні емоції в правильному напрямку. Ви бачите мету і кроки для її здійснення.

Щоб мотивувати себе, зрозумійте, що ви доросла свідома людина, яка розуміє і грамотно використовує те, що відчуває. Відокремте негативне від позитивного всередині себе. Все, що дарує позитивний настрій, можна використовувати для натхнення на ті чи інші звершення. Візуалізуйте картину бажаного майбутнього. Ідіть до своєї мрії за допомогою свого ж позитивного настрою. В даному випадку ваші емоції будуть працювати на вас.

Самопізнання, самоконтроль і самомотивація в тандемі – це ключ до успіху!

Таким чином, навчившись керувати своїми емоціями, ви зможете зрозуміти, як керувати емоціями і почуттями інших людей, легко встановлюватимете контакти, розумітимете, як налаштована до вас та чи інша людина.

Матеріали з сайту за посиланням https://www.wunu.edu.ua/student-life/laboratory-psychological-services/recommendations-and-tips/11178-yak-navchytys-keruvaty-vlasnymy-emociiamy.html.

Гіперактивні діти — це діти, які не можуть адекватно пристосуватися до реалій навколишнього життя і тому сприймаються своїм найближчим оточенням як об’єкт постійної турботи і джерело занепокоєння. Та і самі діти з підвищеною активністю, і їх оточення страждають від властивої їм метушливості; причиною неприємностей стає поведінка, що відхиляється від соціально прийнятих норм.

Однією зі специфічних рис є надмірна активність дитини, зайва рухливість, метушливість, неможливість тривалого зосередження уваги на чому-небудь.

Причина гіперактивності носить фізіологічний характер і криється у функціональному порушенні обмінних процесів мозку.

Психологами розроблено три основних напрямки роботи з гіперактивними дітьми:

- розвиток психічних функцій, які відстають у таких дітей — уваги, рухового контролю, контролю поведінки;

- відпрацювання конкретних навичок взаємодії з однолітками і дорослими;

- важливо, при можливості, вести роботу з гнівом.

Рекомендації вчителю по роботі з гіперактивними дітьми:

1. Обов’язково оцінювати хорошу поведінку та успіхи в навчанні, хвалити дитину, якщо вона успішно впоралася навіть з невеликим завданням.

2. Зменшити робоче навантаження, в порівнянні з іншими дітьми.

3. Ділити роботу на більш короткі, але більш часті періоди. Використовувати фізкульт хвилинки.

4. У класі бажано мати мінімальну кількість відволікаючих предметів (картин, стендів).

5. Знизити вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати відчуття успіху. Створювати ситуацію успіху, в якій дитина мала б можливість проявити свої сильні сторони. Треба навчити її краще їх використати, щоб компенсувати порушені функції за рахунок здорових. Нехай вона стане відмінним експертом в окремих областях знань.

6. Посадити дитину під час заняття, по можливості, поряд з дорослим. Оптимальне місце для гіперактивної дитини — в центрі класу, навпроти дошки, вона завжди повинна перебувати перед очима вчителя. Дитині повинна бути надана можливість швидко звертатися до вчителя за допомогою у випадках труднощів.

7. Використовувати фізичний контакт (погладжування, дотик) в якості заохочення і зняття напруги.

8. Направляти зайву енергію гіперактивних дітей у корисне русло: під час уроку просити їх допомогти: вимити дошку, роздати папір і т.д.

9. На певний відрізок часу давати лише одне завдання. Якщо має велике завдання, то його треба пропонувати у вигляді послідовних частин, і періодично контролювати хід роботи над кожною частиною, вносячи необхідні корективи.

10. Давати завдання відповідно з робочим темпом і здібностями учня. Важливо уникати пред’явлення завищених або занижених вимог.

11.Учіть висловлювати свої емоції.

12. Домовлятися з дитиною заздалегідь про ті чи інші дії.

13. Давати короткі і чіткі інструкції (не більше 10 слів).

14. Використовувати гнучку систему заохочень і покарань.

15. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.

16. Надавати дитині можливість вибору, коли це необхідно.

17. Роботу з гіперактивною дитиною будувати індивідуально, приділяючи основну увагу відволікаємості і слабкій організації діяльності.

18. По можливості ігнорувати викликаючі вчинки дитини з синдромом дефіциту уваги.

19. Надавати дитині можливість швидко звертатися за допомогою до вчителя у випадках труднощі.

20. Навчальні заняття будувати за чітко розплановани, стереотипним розпорядком.

21. Навчити гіперактивну дитину користуватися спеціальним щоденником або календарем.

22. Завдання, запропоновані на уроці, писати на дошці.

23. Підвищувати мотивацію учнів, використовувати в процесі навчання елементи гри, змагання. Більше давати творчих, розвиваючих завдань і навпаки, уникати монотонної діяльності. Рекомендується часта зміна завдань з невеликим числом питань.

24. Дотик є сильним стимулятором для формування поведінки і розвитку навичок навчання. Доторкніться до плеча дитини, погладьте його по голові, візьміть за руку …

25. При розмові з дитиною необхідно опускатися на рівень її очей, дивитися їй в очі, взяти за руки.

26. Необхідно пам»ятати, що гіперактивність — це не поведінкова проблема, не результат поганого виховання, а медичний і нейропсихологічний діагноз. Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. 

Існують спеціальні вправи для гіперактивних дітей молодшого та середнього шкільного віку, розвиваючі увагу, посидючість або ж, що знімають зайву енергію. Ось деякі з них: 

«Знайди відмінність»

Мета: розвинути вміння концентрувати увагу на деталях.

Дитина малює будь-яку нескладну картинку (котик, будиночок і ін) і передає її дорослому, а сама відвертається. Дорослий домальовує кілька деталей і повертає картинку. Дитина повинна назвати, що змінилося в малюнку. Потім дорослий і дитина можуть помінятися ролями.

Гру можна проводити і з групою дітей. У цьому випадку діти по черзі малюють на дошці який-небудь малюнок і відвертаються (при цьому можливість руху не обмежується). Дорослий домальовує кілька деталей. Діти, поглянувши на малюнок, повинні сказати, які зміни відбулися.

«Лагідні лапки»

Мета: зняти напругу, м’язові затиски, знизити агресивність, розвинути чуттєве сприйняття, гармонізувати відносини між дитиною і дорослим.

Дорослий підбирає 6-7 дрібних предметів різної фактури: шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намиста, вату і т. д. Все це викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по лікоть; вихователь пояснює, що по руці буде ходити «звір» і стосуватися ласкавими лапками. Треба з закритими очима вгадати, який «звір» торкається до руки — відгадати предмет. Дотики повинні бути погладжуючими, приємними.

Варіант гри: «звір» буде торкатися до щоки, коліну, долоні. Можна помінятися з дитиною місцями.

«Передай м’яч»

Мета: зняти зайву рухову активність.

Сидячи на стільцях або стоячи в колі, діти, що грають, намагаються якомога швидше передати м’яч, не впустивши його, сусідові. Можна в максимально швидкому темпі кидати м’яч один одному або передавати його, повернувшись спиною в коло і прибравши руки за спину. Ускладнити вправу можна, попросивши дітей грати з закритими очима, або використовувати в грі одночасно кілька м’ячів.

За матеріалами сайту https://znvk67.zp.ua/osoblivosti-roboti-z-giperaktivnimi-ditmi

Як уникнути синдрому «професійного вигорання»

— Любіть себе.

— Будьте уважні до себе: це допоможе своєчасно помітити перші симптоми втоми.

— З'ясуйте, що саме вас тривожить та зачіпає за живе.

— Припиніть шукати в роботі щастя або порятунку.

— Знаходьте час не тільки на робоче, а і на приватне життя.

— Припиніть жити життям інших. Живіть своїм власним. Не замість людей, а разом з ними.

— Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього роботу, запитайте себе: чи так це йому потрібно? Може, він впорається сам?

— Сплануйте свій день.

— Робіть «тайм-аути». Для забезпечення психічного та фізичного благополуччя дуже важливо відпочивати від роботи та інших навантажень.

— Навчіться керувати своїми емоціями.

— Відмовтеся від думки, що у вас щось не вийде. Якщо ви думаєте так, то це може стати істиною, оскільки ви самі переконаєте в цьому інших.

— Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.

— Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день.

— Вмійте сказати “НІ”.

Дуже важливо навчитися контролювати свої думки та емоції. Варто пам’ятати: має значення не те, що з нами відбувається, а те, як ми це сприймаємо.

На формування усвідомлення своєї вартості, позитивного сприйняття свого «Я», розвиток почуття самоповаги спрямована психологічна вправа «Мій портрет у променях сонця».

Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.

Малюйте наприклад, щось красиве – квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури.

Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.

Звісно, і сім’я – це потужний чинник. Добре, коли ви обговорюєте свої проблемні питання з рідними. Кожен член сім’ї має свої підходи вирішення проблем . Обмінюйтесь ними.